Саме так звучить заголовок Норвезького видання про ТРО та їх підготовку до протистояння з Російською армією. Норвезькі журналісти приїжджали в Білогородку, щоб взяти інтерв'ю про місцевий добробат та Юрія Щиріна, як очільника та ветерана Донбасу. І ось що Юрій сказав:
Російська армія в більшості побудована по типу їх суспільства, дуже ієрархічно. Це велетенська організація з багатьма керівниками і босом, за яким останнє слово. А ми в свою чергу організовані по принципу маленьких груп, це дозволяє нам бути креативними та приймати самостійні рішення. Це робить нас набагато гнучкішими та небезпечнішими.
Коментуючи ці слова, не можемо не відмітити, що такий устрій дуже схожий на устрій відділів компанії АІМ. Ми працюємо за технологією SCRUM і це залишило позитивний слід в роботі з організації добробату Білогородки.
Я залишив військову службу, бо я насправді підприємець, який хоче щось побудувати. Але перш за все і головне те, що я людина і тому не можу залишитись осторонь від боротьби.
Це дуже схоже з тим, що відчувають робітники компанії і ми поділяємо цю позицію.
Наші працівники вступили в ряди ЗСУ, тероборони, добробатів та займають активну громадську позицію, волонтерять.
Підключення камер спостереження
Норвежці захоплені нашою технологічністю та швидкістю роботи, ось що вони пишуть про наше ТРО:
В загалом 110 тисяч солдатів в 450 відділеннях вступили до територіальної оборони. 700 Українців, колишні військові та цивільні, розробили систему оборони села Білогородка, яке є останнім оплотом захисту перед Києвом.
Офіс компанії АІМ перетворився на штаб. Вікна затулені чорними клаптиками тканини зовні, щоб запобігти снайперським прострілам та мішками з піском всередині які складені на підвіконні. Саме звідси Юрій Клєк, доповідав про ТРО в перший день вторгнення - за своїм комп'ютером він з’єднав усі камери спостереження усього району в єдину систему, щоб оперативно спостерігати та стежити за пересуванням Російських військ.
Наш добробат складається з водіїв вантажівок, вчителів, юристів, лікарів та інших. Ми маємо у розпорядженні багатьох спеціалістів багатьох галузей і використовуємо їх компетенції.
Малі пристрої ефективні!
Як коментують підготовку Норвезькі журналісти:
У виритих навколо села траншеях учасники добробату чекають на російську армію яка переважає в кількості та девайсах. Частина Добровольців кинулась викопувати укриття від ракетних залпів, вкрили їх колодами та саморобними маскувальними сітками. Інші викопували лежачі окопи, звідки можна було б запускати коктейлі молотова.
У перші дні ми не мали зброї, лише коктейлі молотова зроблені волонтерами. Вони можуть себе дуже ефективно показати.
Зараз російські війська виведені з півночі Києва та області.
Як це пояснює Юрій:
Успіх наших захисників, можна пояснити децентралізацією, груп ТРО багато по усій країні. Росіяни люблять усе централізувати, ми повна протилежність. Ефективність та єдність малих груп, саме так ми будуємо нашу спільноту
Нападають як рій бджіл
Так описують тактику роботи Українських військових угрупувань в Норвегії
Поки росіяни чекають на наказ від генералітету, ми діємо. Атаки здійснюються весь час, з усіх боків, як бджолиний рій. У нас немає усього обладнання світу, але ми креативні ти швидкі.
Демонстративним підтвердженням є багато блокпостів та барикад на дорозі, які встановлені на шляху до столиці. Насипи піску, бетонні перегородки між дорожніми смугами, падаючі колоди, іспанські хрести (залізні хрести їжаки, які неможливо перекинути), шипи - це лише деякі перешкоди на шляху Російської армії.
Екскаватори та вантажівки, які перегороджують дорогу теж забезпечують оборону.
Битва за свободу
Найбільша різниця між нами, це те, що ми б’ємося за свободу та демократію, щоб наші діти мали гідне життя, ворог б’ється за російські імперські амбіції.
В низинах протікає річка Ірпінь. З одного її боку Росіяни уже наближались. У холодній, брудній траншеї з іншої сторони річки лежав Григорій Родзановський із тринадцятьма своїми однополчанами, повідомляючи про позиції противника.
На хребтах за спостережним пунктом, раніше уже були війни. Так у XIII столітті на цьому місці Українці воювали з Монголами. Там сидить 65ти річний Григорій, який не сумнівався чи вступати йому до оборони.
Моє серце підказує, що потрібно боротись, Росіяни ще повернуться, я впевнений. Я буду боротись до кінця
Вимушені підбирати трупи друзів
2го Квітня, одразу після відступу російських військ Юрій вирушив до Бучі. Він шукав друга та робітника Іллю Хрєнова, який приєднався до оборони. Він помер 3го березня.
Юрію з командою з 20ти людей вдалося знищити 3 БМП, до того як танки почали обстріл
Я пообіцяв його дружині дістати його залишки, щоб поховати його належним чином
Юрій один із перших хто побував в Бучі, де зафіксував багато матеріалів злочинів російської армії.
Ми побачили мертвих громадян, які лежали на дорозі, це було невимовно. Звісно ж ми виграємо війну, але якою ціною. Невинні люди помирають, це найболючіше
Першоджерело
