Він невисокий на зріст, з колоритною тату-вишиванкою. Хоч і за плечима 30 років, виглядає настільки молодо, що перш ніж продати цигарки, його запитують: «Покажіть паспорт». А коли він іде, то всі маленькі речі, які він повісив на рюкзак, створюють своєрідний брязкіт, шум. І це не просто так… Цей шум на війні, виявляється, спасав життя… Бо чужий не шумітиме.
Його звуть Олександр.
Мабуть, ще ніхто не з’являвся в Агентстві Індустріального Маркетингу так вчасно, як він. Ось як про його появу розповідає менеджер з персоналу (також ветеран) Олександр: «Найцікавішим було те, що це сталося в той день, коли я дізнався, що нашій футбольній команді потрібен воротар. Буквально вранці у нас: «Ґвалт! Воротаря немає!». І одразу ж перша анкета Сашка. Питаю:
– Футбол як?
– Добре. Граю.
– А на якій позиції?
– Воротар.
Якось так склалися зірки. Саша опинився в потрібному місці в потрібний час».
Нижче - невеличка бесіда з Олександром.
- Коли футбол став частинкою твого життя?
- Футболом я займаюся давно, ще зі школи. Грав за місцеву команду між навчальними закладами, а потім – за місто. Для мене тоді це був своєрідний виклик. Поліпшення свого стану здоров’я. Загартовувало. Як стимул було і те, що мої друзі грали, однокласники. Продовжував грати в інституті.
А потім – почалася війна. А як повернувся (то ми ж повертаємо щось чудове, хороше), намагався знайти, де пограти. Тому, коли в АІМ запросили в футбольну команду, то навіть і не було думки відмовлятися.
- Давно стоїш на воротах?
- На воротах грав з самого початку, з дитинства. Так і залишився воротарем. З дитинства полюбляв ловити, щоб нічого не падало)) (ред. – сміється). Мабуть, гарно відпрацьована реакція.
Вважаю, що потрібно бути там, де від тебе найбільше користі.
Юрій, генеральний директор АІМ і капітан, доручив мені вести всі справи команди: склад, форма і т. д. В сучасному розумінні, я – менеджер команди.
- Часто травмуєшся?
- У мене вже всі пальці поламані. Тільки два цілі… А всі інші – поламані.
- Доводиться платити ціну, так?
- У мене навпаки – коли отримуєш якусь травму, з’являється спортивна агресія, злість. Воно тебе мотивує, загострює пильність.
- Ти побачив ефект від тренувань в команді АІМ?
- За майже два місяці бачу прогрес, успіхи. Я це вже говорив хлопцям, що з ким я не займався, такого рівня тренувань у мене не було. Тренера взяли дійсно дуже професійного. Спочатку займався, як то кажуть, «з язиком на плечах», а тепер вже «втягнувся». Тренер молодець! Мені його програма дуже подобається. Не просто заганяє, а планомірно навантажує.
Склад команди помінявся в якісну сторону ще й через те, що тренування стали більш інтенсивними.
- Не важко вставати зранку? Субота і неділя – без вихідних?
- Важко. Але якщо приходять гравці, то, значить, подобається. Хто не хоче, той не буде прикладати зусилля. Якщо ти дійсно цим гориш, потребуєш цього, то будеш займатися. Тебе ж ніхто туди силою не тягне… Тобто, це твій вибір.
Важливо, що ми тренуємося і граємо не просто так, щоб побігати, а заради цілі – перемоги в турнірі, задля досягнення якихось висот. Зараз ми дійшли до півфіналу…
Дивлячись на команди, з якими ми грали до цього часу, то треба сказати, що вони дуже сильні. І ти виходиш на футбольне поле – і в тебе всередині якийсь внутрішній вибух – зіграти!
- Що для тебе футбол? Відпочинок, здоров’я? Як стосовно адаптації після війни – футбол допомагає?
- Якщо говорити про адаптацію АТОвця, футбол може відігравати певну роль, але ним займаються ті, які грали і до війни. Якщо займатися футболом кожного дня, як роботою, тоді, я вважаю, може відволікти.
Мене, в першу чергу, відволікає робота. Мені подобаються циферки ))) (сміється – ред.). Я їх і до цього любив. Мені допомагає колектив, атмосфера на роботі.
Одразу після звільнення в 2016 році ми з побратимами місяць подорожували по Україні, відвідували на кладовищі наших загиблих фронтових друзів.
Після цього моя особиста адаптація проходила в дитячому таборі, куди мене відправили волонтери. Вже через два тижні я кричав: «Заберіть мене назад!». Це був оздоровчий табір для дітей від КМДА. Там були діти з дитячих будинків. Я був у них вихователем.
Поїхав я туди на одну зміну, а затримали мене на півроку. Раз на два місяці на день вибирався додому. Бувало, що плакав ночами. Важко було… Але розуміння, як це мені допомогло, прийшло вже потім, вдома. Коли ти ставишся до справи з повною відповідальністю, занурюєшся повністю, тоді це відволікає, заповнює думки.
Після цього 31 грудня 2016 я поїхав до Чернівців і місяць просидів у хатині побратима, де не було жодної людини. Відпочивав…
***
Отож, чудеса трапляються. І нічого немає випадкового в нашому житті.
Крім того, що у Саші чудово виходить ловити м’яч на воротах, і команда зараз частіше перемагає, він вдало справляється з роботою в АІМ, з «циферками», як він любить жартувати.
Бажаємо Сашку сили, наснаги і успіхів у роботі!
Людина повинна бути на своєму місці там, де від неї найбільше користі. Справді так. І щасливий той, хто це місце знайшов для себе.
Якщо є питання стосовно футбольної команди компанії АІМ, звертайтеся, будь ласка, до капітана, засновника і генерального директора компанії АІМ, Юрія Щиріна.
З непереможним захисником України і воротарем бесідувала Світлана Доманчук.
