Людину, котра свідомо перейшла з російської на українську дуже легко впізнати – її мова чиста, виразна. По стилю – літературна і правильна.
Саме такою українською мовою володіє Олег Ільченко, аналітик відділу трансфертного ціноутворення, наш дорогий колега, ветеран АТО.
Розпочавши бесіду з ним, не знала, що він інтроверт. Це ж треба – розговорити інтроверта! :) Та і сам Олег, мабуть, не здогадується, що у нього є талант говорити. Справжня знахідка для будь-якого журналіста!
***
- Розкажіть трішки про себе.
- Мене звуть Олег. Станом на зараз маю 46 років. Син військовослужбовця, киянин. Все життя прожив в Києві. Найдовші виїзди за межі – це ще за часів СРСР під час строкової служби та оце нещодавно – в АТО.
Принципова позиція – спілкуюся українською мовою. Навіть коли співрозмовник спілкується російською, я продовжую говорити українською. Я не розумію, які можуть бути інші варіанти, адже ми живемо в Україні.
Люблю Київ, люблю Україну. Але, якщо відверто, то нема стану закоханості. Я - виважена людина в оцінці усього. Я реаліст, інтроверт.
В мене викликали захоплення події 2004-го року, Майдан 2014-го, певні зміни в країні. Захоплювався, брав участь, але, на жаль, кожного разу відбувався «відкат»... Щось подібне спостерігаємо і зараз...
- Яким був Ваш професійний шлях до працевлаштування в АІМ?
- До цього працював фінансовим менеджером, фінансовим директором. Я закінчував КПІ. У фінансовій сфері вищої освіти не маю.
Спочатку я працював в зовнішньо-економічній діяльності, потім з фінансами. Я прийшов в компанію, в якій починав менеджером і пропрацював в ній 15 років. У мене відбулося те, що називається «вигорання» - довгий час в одному місці…
Мені подобається працювати з цифрами. Для мене не є проблемою займатися рутиною. Для мене більш важливо є, що «2+3=5».
Люблю «гратися» цифрами. Ну і словами іноді також… Як на мене, це теж щось математичне.
- Вам прийшла повістка? Як Ви потрапили в АТО?
- Я – законослухняний громадянин. У мене сім’я – двоє дітей, дружина. Вклоняюся перед тими людьми, які могли залишити сім’ю (троє, п’ятеро дітей). Я не настільки доброволець… Не настільки патріот, можливо.
У мене це співпало – те, що я пропрацював на одному місці і дійшов до якоїсь межі, що треба було йти і повістка в АТО. Як то кажуть, не буває людей, яким не можна знайти заміну.
Сім’я – це те, що я враховую. Я б досі служив, якби у мене не було сім’ї. Вважаю себе однолюбом, і що одружився один раз і назавжди. Нещодавно виповнилось 19 років, як ми з дружиною у шлюбі.
ФОТО: Олег Ільченко (зліва) і його бойовий товариш
- Як Ви знайшли АІМ?
- Я прослужив в АТО 15 місяців і 15 днів. Повернувся восени 2016 року і майже 2 роки мене не тягнуло працювати.
В АІМ потрапив, коли побачив інформацію в facebook про вакансію аналітика. Для мене вирішальним фактором було те що, керівник ібагато співробітників - АТОвці, та ще й подивися ролик про тренування футбольної команди. Одразу заповнив форму у facebook – і ось я тут.
Якщо говорити про соціалізацію ветаранів, то АІМ – це супер-компанія з супер-людьми для цього.
АТОвці – це люди, яким я довіряю, навіть їх ще не знаючи особисто. Безумовно, є різні випадки, але в АІМ відбувається певний відбір.
ФОТО: як ветерани святкували День Прапора
- Як війна вплинула на Вас?
- До війни я погано ставився до брехні. Зараз я вважаю її неприйнятною. Я не хочу розуміти, для чого люди це роблять. В принципі, двобальна система – «так», «ні»… І все… Але при цьому «так» повинно бути «так», і відповідно «ні» - справжнє «ні».
- Тобто, «чорне – біле»… А раніше цього не було?
- Раніше було, але десь більше з цим мирився. Йшов на компроміс. «Відмова від половини себе» – це один з варіантів визначення компромісу.
Але все ж таки, життя має більше, ніж два кольори. Є різні ситуації в житті. От тоді є ще один варіант «Не можеш сказати правду – мовчи», але не бреши!
- Чи змінилося ставлення до соціуму?
- Тут є певне розшарування. Наприклад, АТОвцям я довіряю. Тим, з якими я служив – взагалі без заперечень. Новим людям – обережно, поступово.
- Як Вам подобається така форма колективу, як в АІМ – в якому є і АТОвці, і неАТОвці? Вам комфортно?
- В АІМ я навіть не розрізняю. Тут для мене всі АТОвці. :)
- Робота до душі? Сам процес?
- Для мене особисто краще, коли є більше точності в робочому процесі. В сенсі «2+3=5». У моєму теперішньому занятті багато варіативності. У нас є в розпорядженні різні методи. Мені ж ближча визначена чіткість.
- Стосовно футболу. Скільки Ви вже граєте?
- Все життя - скільки себе пам’ятаю. В АІМ – близько півтора місяця. Якщо порівнювати мій стан на початку долучення до команди і зараз, я, безумовно, покращив свою фізичну форму.
На 07.15 ранку щоб поїхати кудись!? Тут навіть вдома змусити себе… Ще якусь зарядку зробити можна. А так щоб вийти на вулицю, незалежно від погоди в такий ранній час та півтори години напружено займатись! Це практично нереально!
Плюс – в команди є тренер.
ФОТО: Олега легко впізнати по наявності бороди
Я, до речі, все життя любив футбол, але ніколи футболом не займався. Знову ж таки в 46 років вперше в житті отак з тренером, з футбольними вправами … Те, що я колись бачив тільки по телевізору, стало реальністю! :) Поки що фізична форма набирається, є розвиток. Є певні результати, але поки що не прорив.
Я ніколи не співав. В команді є традиція співати «Червону руту». Я нормально заспівав. Аж самому сподобалося.
- Що Вам допомогло соціалізуватися після АТО?
- Враховуючи те, що я інтроверт, поки що не можу сказати, що я соціалізувався. Але, знову ж таки, можливо, це питання не стосовно АТО, а про моє життя взагалі.
Чи спокійний сон після АТО? Жодних питань. Моя позиція на війні була така: аби не було важких поранень.
Тобто, перше – Бог має план. І, відповідно, буде так, як Він вирішив. Безумовно, голову висовувати – не висовував, не біг туди, куди не треба. Берігся з одного боку, а з другого – виважено відносився.
Коли прийшла повістка, «кінців» у віськоматі не шукав, як намагалися деякі. Є повістка, є Батьківщина… Нема жодних варіантів дивитися в інший бік. Відповідно, зараз з такими «деякими» спілкування припинено.
- Як інтроверт, що ви порадите інтровертам, щоб їм було легше адаптуватися після АТО?
- Найкраще – мати кохану дружину, сім’ю, які дочекались та завжди підтримають. Але вони або були та є, або нема.
А якщо серйозно, то обов’язково треба мати якесь захоплення. Тобто те, чим можна розрадитися. Але звичайно не горілку.
Якщо говорити стосовно мене, я ходив на рибалку після довгої перерви. Але що таке рибалка? Ти прийшов на берег річки і, як то кажуть, медитуєш. А потім ще добув рибу, почистив її і т. д.
І так само люблю грати в футбол. Ми збираємося по неділях зранку з товаришами. Дощ, сніг, мороз, калюжі – без різниці…
Крім фізичних захоплень, добре мати улюблене заняття, як, наприклад, читання. Тобто щоб не залишатися сам на сам, не мати часу, можливості для того, щоб переварювати щось «дурне». Щоб не починалися депресія, песимістичні настрої… Я, наприклад, через це пройшов (проходжу)…
Навіть, якщо ти нічого не хочеш – бери, віджимайся, май якісь фізичні навантаження. Поставити елементарну ціль – збільшити кількість якихось вправ, покращити фізичну форму.
Це прості, зрозумілі і, в будь-якому випадку, корисні речі для життя і особливо в цьому «перехідному» стані.
Мені пощастило, що серед моїх близьких знайомих є побратими. З Києва нас призвали в один день 5 чоловік. Всі різні... Згодом нас відправили на навчання в Полтаву, і ми домовилися далі воювати разом. І в 122 ОАЕМ батальйон потрапили, і на передовій були поруч. І потім, слава Богу, всі повернулися живими.
Зараз ми спілкуємося. Знову ж таки – різний вік, різні інтереси, але це не є перешкодою.
Ми не спілкуємося кожного дня. Так десь пересікаємося – на спілці, на англійську пішли разом, до театру.
***
Бажаємо Олегу здоров’я і наснаги! Дуже приємно мати колегу-захисника з такою життєвою позицією.
ВАКАНСІЇ компанії АІМ - https://aimarketing.info/uk/about-company/career/vakansii
З Олегом бесідувала Світлана Доманчук
