Тенденції ринку будівництва в останні роки.
Розпочнемо з «коронавірусного» 2020 року. На момент розкручування соціально-економічної кризи, спричиненою Covid-19 на початку 2020 року, ринок будматеріалів вже перебував у стані затяжної стагнації, що розпочалася ще влітку 2018 року. Відповідно, очікування більшості операторів ринку з початком локдауну були близькими до панічних, сегмент рітейлу майже колапсував, інвестпрограми розвитку масово скасовувалися. Тим більш несподіваним для більшості учасників ринку стало швидке відновлення попиту на будматеріали вже влітку-восени 2020, що стало результатом насамперед переорієнтації споживчих витрат на внутрішній ринок. Як наслідок, падіння більшості підсегментів ринку будматеріалів за результатами року було набагато меншим за прогнозований раніше рівень, а деякі сегменти взагалі вийшли «у плюс». В черговий раз ствердилося спостереження, що сегмент будматеріалів як «дзеркало будівництва» зазвичай першим входить у кризу та першим з кризи й виходить.
2021 рік я би назвав «роком дисбалансів». З одного боку, попри продовження «наступу Коронавірусу», індустрія в цілому пристосувалася та навіть демонструвала обережне зростання, надто з урахуванням низької бази порівняння. З іншого боку, зростання обмежувалося відсутністю фундаментальних триггерів: позитивна динаміка підтримувалася в основному споживчим ринком, тоді як сегмент житлового будівництва був в глибокій кризі, а корпоративний сегмент через невиразну економічну політику уряду взагалі практично «мовчав». Державний сегмент в рамках «Великого будівництва» був аж занадто вибірковим, а рівень корупції стрімко повертався на рівні часів президентства Януковича. Крім того, на динаміку ринку вже тиснула глобальна криза недопоставок та безпрецедентного зростання логістичних та енергетичних видатків. В результаті різні сегменти ринку будматеріалів демонстрували протилежну динаміку.
2022 рік починався з обережним оптимізмом. Так, виклики слабкої економіки, коорнавірусу, глобальної інфляції та кризи недопоставок лишалися, проте більшість компаній навчилися міцнішати в кризових умовах та будували плани розвитку, а не виживання. Проте дедалі частіше рефреном звучала думка: «Аби не було війни». Про це говорили, але в це зазвичай не вірили.
З-поміж основних тенденцій ринку в передвоєнний період, я би виділив такі:
- Зростання загального рівня професіоналізму в будівництві, що спричинило зростання попиту на складніші та ефективніші технології та матеріали;
- Криза недопоставок, «супершторм» на логістичному та енергетичному ринках, що порушили ланцюги поставок та цінову стабільність;
- Загальне зростання статків споживачів, поступове зміщення попиту з дешевизни в сторону якості, відмова від відверто неякісних матеріалів, зростання інтересу до сучасних швидких та якісних технологій;
- Діджиталізація набирає обертів, проте в будівництві вона більшою мірою стосувалася технологій просування продукції (канал Діджитал зростав навіть в найбільш кризові періоди) і меншою мірою – проектування, виробництва та процесу прийняття рішень;
- «Сильніші стають сильнішими»: швидкий розвиток компаній з сучасним мисленням та занепад консервативних компаній;
- Критичний дефіцит високоякісних фахівців як в управлінні, так і в робочій ланці;
- Паростки уваги в Україні до Sustainable development та потенційно революційних технологій в будівництві.
Вплив війни на ринок буд.матеріалів
Перше. Ми не можемо дозволити собі «втоми від війни». Суспільство має складатися з тих, хто безпосередньо захищає Україну, та тих, хто допомагає / забезпечує захисників. В цій війні наша поразка неможлива, тому що це – війна за наше право на існування. Кожна людина і кожен день має працювати на перемогу. Воююча армія має спиратися на працюючу економіку.
Допомога армії може бути активною і пасивною. Пасивна допомога – це сприяння функціонуванню економіки. Наразі бездіяльність – це злочин. Кожен має працювати, щоб сплачувати податки, заробляти, підтримувати споживчий ринок. Компанії повинні підтримувати робочі місця, знов таки, заради підтримки людей та економіки. Активна допомога – це волонтерська діяльність, забезпечення всіх вимог захисників. З моєї точки зору, активно допомагати мають і компанії, і всі громадяни за мірою своїх можливостей.
До сегменту будівництва та будматеріалів – окрема увага. Кожен день війни приносить нові руйнування. Відповідно, індустрія має працювати та забезпечувати відновлення інфраструктури. На жаль, руйнації зазнали деякі системоутворюючі заводи (насамперед, слід згадати виробника мінвати Ізоват та обидва заводи з виробництва гіпсокартону та сумішей в Соледарі та Бахмуті), а також низка логістичних складів будматеріалів. Багато, якщо не більшість, виробників будматеріалів зупиняли виробництво, наразі частина з них поновила роботу, проте частина лишається під окупацією. На мій погляд, і власники бізнесу, і держава мають зробити все можливе для якнайшвидшого поновлення роботи всіх підприємств напідконтрольній території – попит на матеріали точно буде.
Важливий момент - прийдешній перерозподіл ринку у зв’язку з (абсолютно правильним) баном товарів з рф та (можливо) рб. Існують сегменти ринку, які раніше значною мірою залежали від імпорту з країн-агресорів. Зокрема, це ринок скловати (до 98% поставок з рф та рб), ринок листового скла і т.д. Очевидно, що великі корпорації, навіть якщо не будуть змушені повністю піти з ринків рф/рб, проте точно будуть змушені змінити логістичні ланцюжки. Водночас це є можливою точкою зростання для національних виробників – із залученням післявоєнних інвестицій розвернути виробництво товарів, на які буде попит, і на які ринкові ніші буде відкритими.
Наразі (за підсумками квітня) можна констатувати, що продажі будматеріалів в цілому знизилися до десяти разів у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Проте є підстави очікувати, що аж таке падіння є наслідком не лише об’єктивних, але й психологічних причин: в умовах війни люди психологічно поки не готові вкладатися в будівництво / купівлю будматеріалів. Слід очікувати, що вже у травні тренд має змінитися. Драйвером зростання буде не лише запит на відновлення інфраструктури, але й ситуація на Західній Україні, де, у зв’язку з напливом внутрішніх переселенців та порівняно спокійною ситуацією буде спостерігатися попит на термінову реконструкцію існуючого фонду та будівництво нового житла, логістичних об’єктів (на які зараз неймовірний попит в Західному регіоні), готельного фонду і т.д. Доводилося чути трохи злий жарт, що той, хто матиме виробництво скла в Україні (а його, до речі, немає) – найближчим часом озолотиться. Будемо сподіватися, що після якнайшвидшої перемоги настане «Золотий вік» для українських виробників будматеріалів.
Націоналізація та інші ініціативи держави на ринку
З одного боку, вважаю обговорення можливої націоналізації підприємств, що знаходяться у власності росії чи її громадян, в цілому правильним – це буде одною зі складових репарацій за пошкоджену Українську інфраструктуру. Проте важливим є, по-перше, уникнути Шаріковського підходу: «Все взяти та поділити» - вкрай важливо, щоб цей процес був прозорим та позбавленим корупційної складової – спокуса тут надвелика. По-друге, держава не може бути ефективним власником націоналізованого виробництва, ним мають управляти професіонали. Тому необхідно ретельно продумати, яким чином це може відбуватися. По-третє, важливо контролювати, щоб цей процес стосувався ВСІХ підприємств, кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни держави-агресора: вже зараз є кейси, коли великі заводи, про які де-факто відомо про їх російські корені, юридично записані на резидентів Чехії або Естонії. Такої «хованки» не має бути, інакше весь процес не має сенсу.
Держава має лише створювати умови, а виробляти/будувати мають приватні компанії. Надзвичайно важливо, ще раз, уникати корупції. Будівництво – це величезні гроші, які є корупційним магнітом. До війни, на жаль, корупція в будівельній сфері не лише не була переможеною, але й набула небачених з часів Януковича розмірів.
Крім того, уряду необхідно також ухвалити рішення для безперешкодного ввезення необхідних для будівництва імпортних матеріалів: наразі склалася ситуація, що багато будматеріалів не потрапляє до переліку так званого критичного імпорту, а отже, не може бути оплаченими – купівлю валюти під ці поставки буде заблокованою. Якщо ми хочемо якнайшвидше перезапустити будівництво та відновлювати інфраструктуру – не має бути перешкод для ввезення будматеріалів, які українські виробники не можуть випускати в необхідних обсягах, асортименті та відповідної якості.
Після перемоги.
Після перемоги, як ми всі сподіваємося, в Україну будуть відкриті двері і для великих грошей, і для великих компаній. Надважливо, щоб після занурення в новий Український ринок до нас знову не повернулися б спиною через корупцію.
Як ми вже говорили, будівництво першим входить в кризу і першим же виходить, стаючи «локомотивом» відновлення. Треба відновити інфраструктуру – починаємо з будівництва. Відновити заводи – починаємо з будівництва. Відновити зруйноване житло – знову все починається з будівництва.
Стратегія в цих умовах буде в кожного своя, проте в першу чергу слід зважати на означені вище тренди, головні з яких – діджиталізація, нові технології, готовність до змін.
Аналітичні інструменти під час та після війни. Їх потенціал
Стосовно АІМар в Україні, не можу бути неупередженим, адже мав честь бути одним з тих, хто стояв у витоків розробки АІМар ) Я вважаю, що ця система є важливим лідогенератором та аналітичним засобом, і залишиться таким в повоєнний період. Більше того, очікую, що АІМар надалі інтенсивно розвиватиметься і стане такою собі «картою всього», інтерактивним дзеркалом галузі з неперервним оновленням даних, для початку – хоча б у будівництві, що зробить її унікальним щоденним аналітичним інструментом. Очікую також на вихід АІМар на закордонні ринки – система моніторингу ситуації з об’єктами будівництва та автоматизована лідогенерація повинна мати попит і на більш розвинених, проте й більш конкурентних ринках. В цьому напрямі хочу також відмітити і новий проект АІМ, який дозволяє компаніям проаналізувати структуру вже колишнього російського експорту до країн Європи, причому в розрізі товарної номенклатури. У зв’язку з санкціями проти російської економіки на розвинених ринках з’являтимуться нові можливості для вітчизняних підприємств: відповісти на їх так зване «імпортозаміщення» реальним заміщенням їх експорту )
Стосовно маркетингової аналітики в Україні - зустрічав дані, що 42% вітчизняних компаній зупинили діяльність, а 32% - призупиняли або скорочували діяльність. Звісно, для компаній, які не ведуть операційну діяльність або балансують на грані виживання, питання аналітики не стоїть в принципі. В першу чергу, фінансуватиметься збереження персоналу, основних фондів, утримання функціональності і т.д., маркетингові ж сервіси в умовах, коли компанії обирають між поганим та дуже поганим сценаріями є як мінімум вторинними.
Водночас, аналітика є «очима» здорової компанії. Відповідно, щойно компанії «підіймуть голову» та захочуть проаналізувати «нову реальність», аналітика їм буде життєво необхідною.
